2 окт. 2008 г.

[Книга № 22/2008] Юрій Андрухович "Таємниця"

Текст написано в уривково-мемуарній формі. В публіцистичній манері розповіді, свідомо неохайної, стилізованої під розмовне мовлення, свідомо позбавленої будь-яких ознак “літературності”. Для самого Андруховича, раніше підкреслено виваженого і віртуозного стиліста, майстра поєднувати фантасмагоричні та сюрреалістичні пласти своєї прози з реальними, а піднесено-романтичні – з іронічними та відверто “стьобними” в найліпших традиціях постмодернізму (Наталка Сняданко) - написано в незвичному стилі.

Зразок стилю:
Удень вона обов’язково мусила поспати – з хустинкою, зав’язаною на голові так, щоб очам було темно. Мені здавалося, що замість сну вона щоразу готується до публічної страти. Завдяки тій хустині вона спала страшенно глибоко – якісь науковці могли б на ній вивчати фізіологію сну. Одного разу вона раптом виразно сказала не прокидаючись: «Але він знервований!». Мені видалося цікавим продовжити розмову і я запитав, хто. Вона відповіла: «Кіт». Але так і не прокинулася. Значно більше я пишу про неї у «Центрально-східній ревізії». Але скільки б я про неї не писав, буде все одно недостатньо. Це вона мене навчила найдовшого слова на світі і це слово німецьке: Hottentottenpotentatentantenatentatentater2. Тобто я завжди лишатимуся перед нею в боргу.
За свої неповні 80 років вона пережила шість політичних режимів.
П’ять.
Усе-таки шість: Австрійська імперія, ЗУНР, Польща, перші совіти, Райх, другі совіти. Можна писати історію ХХ століття.
У чому різниця між першими й другими совітами? Хіба це різні режими?
Перші були окупантами, а другі визволителями. І все завдяки німцям. Я, звичайно, жартую. Ні, це фактично як різниця між передвоєнним і післявоєнним есесером. Це досить відмінні системи, хоч начебто почасти із тим самим Сталіном на чолі. Як би там не було, але моя бабця – то такий фантастичний шпагат над рікою часу. На одному березі – фотопластикум, Франц-Фердинанд, німе кіно і танець шиммі, на іншому – космонавти, Мао Цзедун, Центральне телебачення і смерть Гагаріна, яку вона тяжко оплакувала.

Вердикт: якщо не зважати на перебір з використанням мату та місцями нуднуватість ця книжка стане особливо цінною для тих, хто цікавиться особою автора та для прочитання як документа епохи, деталі якої, попри невелику часову віддаленість, уже починають здаватися малореальними.

0 комментов:

Отправить комментарий

Related Posts with Thumbnails