[Книга №14/2007] Павло Штепа "Мафія і Україна"

Павло Штепа "Мафія і Україна" (1971) 400 стор.

У книзі на багатому історичному матеріалі, фактах, свідченнях розповідається про діяльність манiпулятора свiтової гри двох останнiх третин двадцятого столiття - всесвiтньої мафiї - страшної фiнансової потуги, яка поєднує в собi наймахровiший фiнансовий капiталiзм з псевдосоцiалiстичною iдеологiєю i по сутi становить собою єдине цiле, попри свiй умовний розподiл на захiдний «лiберальний демократизм» та московський комунiстичний тоталiтаризм.

Павло Штепа - знаний дослідник історії, аналітик, український патріот, автор відомого пророчого твору "Московство". Виявляється, з перших сторіч християнства церква ревно слідкувала, аби дух наживи не руйнував християнську мораль. Вважалося великим гріхом брати відсотки за позичені гроші, жорстко переслідувала це і держава. Лихварство каралось смертю. Англійські королі Альфред, потім Едвард Конфесор, Джон забирали за лихварство майно, спадкоємців позбавляли спадщини. Покійника-лихваря заборонялось ховати за християнським звичаєм, на християнському цвинтарі. У ХІV столітті за короля Джемса І лихварство вважалось таким же злочином, як і вбивство, каралось смертю. “І, незважаючи на такі суворі кари,— пише автор,— жидівські золотарі перемогли”.
У 1609 році парламент Англії узаконив відсотки, а згодом король Вільям ІІІ був поставлений у такі умови, що парламент навіть дав дозвіл єврейській родині Ротшільдів заснувати Англійський банк з правом друкувати гроші. Ротшільди стали засновниками банків в Англії, Пруссії, Франції, Іспанії, Голландії, США. Красномовна цитата Амшела Ротшільда: “Дайте мені право карбувати гроші і я начхав на всі закони”. А коли купуються закони, про мораль вже говорити нічого. Страшна пандемія почала переможну ходу по планеті, руйнуючи духовні, моральні, етичні засади суспільства. Почали продаватися посади, звання, місця в парламенті, органах самоврядування.

Приклад стилю:
Всi країни, де оселювалися жиди, приймали жидiв радо, спiвчуваючи їхньому нещастю – втратi своєї держави. Майже в усiх країнах жидам нiхто i нiчим не перешкоджав займатися усiм – торгувати, мати свої школи, своїх суддiв. Нiмеччина, Англiя, Францiя та iншi надали жидам однаковi з корiнною нацiєю громадянськi права. Багато жидiв у тих країнах були на найвищих посадах в урядi, торгiвлi, промислі. Наприклад, особистим дорадником голови британського уряду Д. Ллойд Джорджа був жид Вiктор Стасун. У голови французького уряду Ж. Клемансо таким був жид Мендель Ротшiльд. У президента В. Вiльсона – жид Адвард Гауз. У президента Ф. Рузвельта – жид Фелiкс Франкфуртер. У президента Л. Джонсона – жид Бернард Барух. Та з бiгом часу, коли люди пiзнали хто такi жиди, вони зненавидiли їх за їхнє хижацьке лихварство та безсоромне ошуканство. I тодi цi країни почали виганяти жидiв. Так, римський цезар Август незадовго до народження Христа вивiз із Риму до Африки 8.000 молодих жидiв. Наступний цезар Тиберiй вислав 4.000 жидiв на каторжнi працi до Сардинiї. Люднiсть мiста Цезарея ( в Грецiї) забила в I-му сторiччi до нашої ери 20.000 жидiв за один день. Причиною того погрому було жидiвське нещадне лихварство та ошуканство. Римський полководець Тит, зруйнувавши Єрусалим, вигубив один мiльйон жидiв у Палестинi, а недобитих Рим вивiз 135 року до Азiї, Африки та Європи.

Всi європейськi держави виганяли жидiв: Австрiя – 1420 р., в XVI та XVII столiттi, Англiя – 1290, Баварiя – 1551, Бельгiя – 1370, Іспанія – 1492, Італія – 1450, 1550, Литва – 1495, Мадярщина – 1349, 1360, 1582, Голландiя – 1444, Португалiя – 1497, Норвегiя – 1814, Прусiя – 1350, 1450, 1510, Саксонiя – 1348, Сардинiя – 1492, Сицiлiя – 1492, Силезiя – 1553, Францiя – 1306, 1322, 1394, 1615, Чехiя – 1320, Швецiя – 1814. Та уряди всiх цих держав мусили позичати гроші у жидiвських банкiрiв. А тi ставили передумову – дозволити жидам жити в їхнiх державах. Отже, Англiя дозволила 1664 року, Францiя дозволила 1715 року.

Вердикт: варто ознайомитись