Культфронт

Моє фото з ІІІ всесвітнього з'їзду писанкарів

Декілька думок, які важко не поділяти кожному свідомому українцю:

Культурний фронт – лінія протистояння.

У них своє, нам незрозуміле і непотрібне – „Аншлаг! Аншлаг!”, ліричні серіали, співаки-трансвестити. Вони фінансують фільми про себе, вони їх рекламують, вони їх дивляться, вони проплачують рецензії, вони крутять їх по всіх своїх каналах. Глянцева мерзота. Дегенеративне мистецтво належить дегенератам.
процес морального знищення української нації посилено фінансується і поставлено на конвейєр
Помічено: для дегенеративного мистецтва завжди знаходяться спонсори. Для послуг дегенератів – найкращі концертні зали, кінотеатри, філармонії. Це означає, що процес морального знищення української нації посилено фінансується і поставлено на конвейєр. Хто володіє фінансами? Питання ідентифікації. Незважаючи на скасування окупантами паспортної графи „національність” ця ідентифікація не для кого секретом не є. Достатньо назвати речі своїми іменами.

Знищується все справді вартісне. Під будь-яким приводом. Нема бюджетних коштів. У вас недостатньо грошей на оренду. Сьогодні сцена зайнята. Не формат. Не модно. Так, не модно. Культура народного спротиву не модна. В усіх своїх проявах – народні фольклорні колективи, кінорежисери-традиціоналісти, права рок-сцена, майстри художнього жанру – здорова культура відкрито і неприховано знищується. Культурний геноцид. Хто творець цього геноциду? Згадайте, кому належать медіа-імперії, усі ці рейтингові телеканали, FM-радіостанції, елітна та жовта преса. Уродам.

© Ф.Крюгер "Мракобісся. Текст №2"

Що значить бути патріотом — кожен розуміє по-своєму

Українці з діаспори переконані: якщо говориш українською мовою, ти – патріот. Не дай Боже, аби вони почули від тебе «москальську» мову. Проте зовнішня атрибутика українськості не гарантує неукраїнськості внутрішньої. Розмовляти українською не гарантує бути українцем і любити Україну. Багато з нас народилися і прожили частину життя в Радянському Союзі. Там здобули освіту, друзів, життєвий досвід. При цьому багато хто не чув навколо себе української мови. Хіба що коли дітьми їздили з батьками в село до родичів. Одним махом «справжнім українцем» не станеш.

Звичайно, можна розмовляти українською, вбиратися у вишиванки на різних дійствах, але залишатися совком. Або хохлом, який ототожнює Україну лише з салом, варениками, борщем і горілкою. Якими б смачними вони не були. І при цьому казати з гордістю: «Та я ж сама хохлушка!» Або «ми, хохли, любимо те-то» чи «хохли не можуть без того-то». Більшість українців по-хохляцькому прибідняються або плазують перед іноземцями. Мовляв, що нам з ними тягатися! Нам до Німеччини (Франції, Швеції і т.д.) далеко. Куди нам до Європи? Чому так не кажуть німці, французи, шведи?

Чому ж ми не цінуємо Україну і все, що вона має?

© Олена Каганець "Як полюбити Україну?"

Тексти взято з корисного та цікавого сайту Народний оглядач