10 июл. 2007 г.

[Книга №16/2007] Вірші Б.-І. Антонича

Богдан-Ігор Антонич (5 жовтня 1909 - 6 липня 1937) — український поет, прозаїк.

Через офіційну заборону ширше знаний лише з середини 1960-х; справив значний вплив на сучасну українську поетику; філософська лірика, релігійні, космічні мотиви, відгомін лемківського фольклору і поганської символіки.

Велика кількість посилань до творів та біографії Богдана Ігора Антонича міститься у романі Юрія Андруховича «Дванадцять обручів».

Як для багатьох поетів-романтиків та їхніх наслідників — символістів — для Антонича поетичне слово мало дивні, чарівні властивості і таємничу, ірраціональну силу, що закорінена в природі.

Заявив про себе як поет із оригінальною системою образного мислення, яке запліднювалося і надзвичайно емоційною вразливістю на найтонший порух живої природи, і глибокою мислительською працею освіченого розуму над вибудовою цілісної концепції людини та світу, і «оживленням» у поетичній уяві атавістичних, підсвідомих стихій людського буття і міфологічно-фольклорних «знаків» повноти зв'язків людини з природою.
"Я, сонцеві життя продавши
За сто червінців божевілля,
Захоплений поганин завжди,
Поет весняного похмілля"

Приклад стилю:
ПРОПОВІДЬ ДО РИБ

До карасів, до коропів і до дельфінів,
до всіх братів з солодких і солоних вод:
– Ви не давайте нам ікри ані фішбінів,
ми прагнем ваших просторів, і волі, і пригод.

Важка вода, та від води ще важче небо.
Тому принаджує нас ваша глибина,
чарує й кличе нас спокусливо до себе
ваш коралевий бог з морського дна.

4 квітня 1935

СУРМИ ОСТАННЬОГО ДНЯ

Стоповерхові кам’яниці сплять, немов потомлені звірята,
географи малюють зорі крейдою на неба мапі,
в рудому сяйві ліхтарів дощу краплини, мов пісок крилатий,
і місяць золотим котом лежить у мене на канапі.

Ржавіють мертві риби у басейнах, вуголь і троянди чорні,
купці й роздягнені дівчата, в’язні в тюрмах і поети.
Оркестра полісменів дме меланхолійно в труби і валторни,
коли міщанський бог рахує зорі, душі і монети.

Живуть під містом, наче у казках, кити, дельфіни і тритони
в густій і чорній, мов смола, воді, в страшних пивницях сто,
примарні папороті, грифи і затоплені комети й дзвони.
– О пущо з каменю, коли тебе змете новий потоп?

1 травня 1936

Вердикт: самобутній український поет, на жаль невідомий нам раніше. Треба знати й читати всім.

0 комментов:

Отправить комментарий

Related Posts with Thumbnails