6 июн. 2010 г.

Украинский Гомер

"Величезна частина нашого, особливо мiського, населення з нацiонального погляду являє собою не що iнше, як юрбу, що не належить нi до якого народу, що не має нiчого святого, що не говорить нi одною мовою. Це не є нарiд. Це - чернь, це - безлика, без'язика юрба. Особливо це стосується до нашої молодi, яка з нацiонального погляду - саме велике порожнє мiсце... Це - боляче ранить наше людське самолюбство. Це принижує нас в очах свiдомих чужинцiв. Це, нарештi, вiдбирає у нас безлiч творчої активностi й енергiї. Це явище - перше i основне зло, яке треба вирвати з коренем! Тому - не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, якi книжки читає. Не все одно, якими iменами названi вулицi наших мiст, не все одно, чи домiнуючим є для нас Шевченко, чи Пушкiн. Не все одно, як це часто доводиться чути, кого ми вчимо у школi, не все одно, яке наше вiдношення до росiйської лiтератури. Нi! Це не все одно... А коли - все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самi! Це значить, що ми не нарiд, не якась спiльна iсторична збiрна сила, а невиразна юрба, сiра маса, вiчно принижена без всяких iдеалiв чернь"

70 лет прошло, а ничего не изменилось. Это цитата из текста, написанного в 1941 году. Автор - Улас Самчук (1905-1987), один из наиболее масштабных украинских прозаиков 20 века, к сожалению малоизвестный. Всю жизнь боролся за независимость Украины. Придерживался жизненной правды в своих текстах, пытался отойти от идеологических схем, незаангажированно представить реалии украинской жизни. Такой подход даже вызвал неприятие среди части националистически настроенной украинской эмиграции. Первый написал правду о голодоморе (повесть "Мария", 1933). В СССР об Уласе Самчуке молчали. Только о его смерти в 1987 году услышали по радио "Свобода".

Помним ли мы своих героев? Не стыдно не знать. Стыдно не хотеть знать.

0 комментов:

Отправить комментарий

Related Posts with Thumbnails