книга року ВВС 2010
«Триматись один за одного, відбиватись від чужих, захищати свою територію, своїх жінок і свої будинки»
Олександр Бойченко: Серед іншого рецензенти відзначають «подорослішання» Жаданової прози, певне її віддалення від вибухового «депешмодівського» гумору з одночасним збереженням характерної жаданівської метафоричності. До впізнаваних також належать (це зауважив Лесь Белей) персонажі – трохи старші, побиті життям, але все ті ж неприкаяні «соціопатичні» типи – та наскрізні мотиви дороги і пошуку. Дорога ця, що спочатку здається просто автотрасою у східному напрямку, виявляється для головного героя Германа Корольова дорогою пам’яті, шляхом до напівзабутих дитинства та юності, але так само й стежиною у потойбічний світ, де можна зустрітися з мерцями і пограти з ними у футбол. Чи це є поверненням до втраченого раю, а чи зануренням у пекло? Мабуть, і так, і так. Це подорож до місця, де колись був дитячий рай, перетворений згодом на пекло «первісного накопичення капіталу» з усіма його колами, заселеними рейдерами, податківцями і тому подібною владною чортівнею.
Зразок стилю:
Але так чи інакше - ми рухаємось своїми маршрутами, потрапляючи в невідомі місця, проникаючи за лаштунки власного досвіду, і всі, кого нам довелося зустріти, лишаються в нашій пам'яті своїми голосами й своїми дотиками. Навіть якщо я ніколи не зійду з цього потяга, навіть якщо мені до скону доведеться лежати на цій полиці, в загубленій пастці, ніхто не відбере в мене спогадів про побачене, що вже не так і погано.
Вердикт: чесний, ностальгічний роман (в справжньому значенні цього слова) про буремні дев'яності з усіма їх недоліками та перевагами. Недоліки сюжету (особливо під кінець) тексту компенсуються влучними житейськими спостереженнями і філософією. "Всі ми хотіли стати пілотами. Більшість із нас стали лузерами". Рекомендується до читання.
«Триматись один за одного, відбиватись від чужих, захищати свою територію, своїх жінок і свої будинки»
Олександр Бойченко: Серед іншого рецензенти відзначають «подорослішання» Жаданової прози, певне її віддалення від вибухового «депешмодівського» гумору з одночасним збереженням характерної жаданівської метафоричності. До впізнаваних також належать (це зауважив Лесь Белей) персонажі – трохи старші, побиті життям, але все ті ж неприкаяні «соціопатичні» типи – та наскрізні мотиви дороги і пошуку. Дорога ця, що спочатку здається просто автотрасою у східному напрямку, виявляється для головного героя Германа Корольова дорогою пам’яті, шляхом до напівзабутих дитинства та юності, але так само й стежиною у потойбічний світ, де можна зустрітися з мерцями і пограти з ними у футбол. Чи це є поверненням до втраченого раю, а чи зануренням у пекло? Мабуть, і так, і так. Це подорож до місця, де колись був дитячий рай, перетворений згодом на пекло «первісного накопичення капіталу» з усіма його колами, заселеними рейдерами, податківцями і тому подібною владною чортівнею.
Зразок стилю:
Але так чи інакше - ми рухаємось своїми маршрутами, потрапляючи в невідомі місця, проникаючи за лаштунки власного досвіду, і всі, кого нам довелося зустріти, лишаються в нашій пам'яті своїми голосами й своїми дотиками. Навіть якщо я ніколи не зійду з цього потяга, навіть якщо мені до скону доведеться лежати на цій полиці, в загубленій пастці, ніхто не відбере в мене спогадів про побачене, що вже не так і погано.
Вердикт: чесний, ностальгічний роман (в справжньому значенні цього слова) про буремні дев'яності з усіма їх недоліками та перевагами. Недоліки сюжету (особливо під кінець) тексту компенсуються влучними житейськими спостереженнями і філософією. "Всі ми хотіли стати пілотами. Більшість із нас стали лузерами". Рекомендується до читання.
0 комментов:
Отправить комментарий