Собрание рассказов и эссе трех современных популярных украинских писателей - Юрия Андруховича, Любка Дереша и Сергея Жадана. Образец стиля:
"А ось - найповчальніше з видовищ: зустріч антиподів на полковому плаці. З одного боку - рота дебелих розвідників у маскувальних одностроях: двометрові кілер-акселерати, каратисти і боксери з кам'яними щелепами й фалосами повертаються із заняття у спортмістечку, две вони дві години місили асфальт кулаками і вчилися непереможно кричати "я-я!". Їхні торси спливають ріками поту і нагадують грудні мішені, а різкий голос їхнього ротного змушує полкових ластівок панічно шугати в небеса. З другого боку - рота переважно туркестанського походження, маленьких і чорних, кульгавих, впалогрудих, замурзаних - дикий легіон повертається з будівельних робіт разом зі своїми грибками, мозолями, потертостями, запухлостями, діареями й діурезами...
О, ці сержанти, що ведуть нещасних синів Азії, наче отару забрьоханих овець хананською рівниною! Їм ще й дев'ятнадцяти немає, а вони вже сповна зазнали чару влади над собі подібними, п'янка суміш гордині і презирства розпинає їхні груди, прикрашені гвардійськими значками, а звичка гнобити й опускати стає найпекучішею залежністю їхніх напівдорослих організмів...
Це - учбовий мотострілецький полк, це віковічна мучениця - піхота, сьоме коло Дантового пекла на чолі з п'яними погоничами верблюдів. Це вигрібна яма, до якої скинуто кілько сотень стрижених рахітів з хворими ногами. Тут вони гниють, випорожнюються і щодня пожирають свої двадцять грамів масла*, а щонеділі - два натвердо зварених яйця."
(Ю. Андрухович)
Вердикт: Положа руку на сердце, только ранние армейские рассказы Андрухровича из этого сборника могут претендовать на место в истории, остальным же эссе и зарисовкам Дереша и Жадана место в газетах и журналах, несмотря на все потуги на эпатажность и попытки найти философию в повседневных вещах.
Написанные Андруховичем в 1984 г. его воспоминания об армейской службе по своей реалистичности, правдивости и яркости описания деталей, знания психологии солдата-срочника встают в ряд с лучшими образцами армейской прозы Валерия Примоста, Дмитрия Шеварова, Александа Ушарова или Михаила Елизарова.
Особенность Андруховича - умение на нескольких страницах полностью раскрыть тему (что трудно найти у русских авторов), поставить точный диагноз происходящего - его "Зліва, де серце" вообще можно цитировать с любого места, как классику жанра. Кто не служил, тот не поймет, кто служил - высоко оценит. Рекомендовано всем небезразличным.
Заслуживают также внимания два эссе о Париже Любка Дереша ("Париж - місто, однозначно втрачене для туристів, якими керує не стільки шик і гламур фасадів, скільки бажання відчути, що ж таке Париж нсправді") и "Моя культурна революція" Жадана.
* P.S. Вообще-то выдавали масла сливочного 30 гр.
0 комментов:
Отправить комментарий